Аранжування як вид творчої діяльності музиканта

Abstract

У статті розглянуто актуальні питання вокально-хорового аранжування, зокрема українських народних пісень. Вказано суттєві відмінності аранжування для хору народно-пісенних джерел від роботи з творами композитор ської творчості. Обґрунтовано важливість питаннь щодо глибини обробки першоджерела при аранжуванні фоль клорного зразка. Охарактеризовано різноманіття композиторських технік на сучасному етапі при аранжуванні народних пісень. Розкрито особливості діяльності аранжувальника, як специфічного багатогранного творчого феномену, який втілює в собі аспекти композиторської, дослідницької, редакторської та частково виконавської роботи. Визначено основні етапи планування та процесу аранжування. Запропоновано шлях досягнення музичної динаміки обробки – авторський «дорозвиток» наспіву, де аранжувальник має повне право «дотворити» фрагмен ти мелодії, змінювати їх відповідно до емоційно-змістовного задуму, вводити самостійний тематичний матеріал. Звернено увагу на те, що у кожній авторській обробці має бути присутня так звана «родзинка» – яскрава, образна музична деталь. Відсутність такої «родзинки» робить обробку нудною, рутинною, а виконавців ставить у дуже складне становище, коли вони самі (вірніше, хормейстер) повинні шукати способи оживити, одухотворити вико нувану ними обробку. Поряд з вільною обробкою розглянуто метод фольклорної імпровізації (О. Некрасова), коли поєднуються творчий процес створювача та співавтора-інтерпретатора. Доведено, що застосування на практи ці вокально-хорового аранжування розглянутих особливостей на прикладі українських народних пісень створюють передумови його різного трактування і наближають діяльність аранжувальника до повноцінного композиторсько го процесу. Таким чином аранжування, як вид творчої діяльності музикантів, є актуальним перспективним завданням для багатьох дослідників та практиків у різних галузях мистецтва