Самоорганізація у формуванні клімату на планетах Сонячної системи.

Abstract

У статті обґрунтовується синергетичний підхід до пояснення феномену формування клімату на ближніх до Землі планетах Сонячної системи. Спираючись на концептуальні положення синергетики, показано, що клімат планет змінювався в процесі їх еволюції, рушієм якої є явище самоорганізації природних систем, основними з яких, у відношенні формування клімату, виступають: наявність води (океанів), суходолу, атмосфери і біоти. З точки зору синергетичних уявлень у природі (в цих системах) постійно відбуваються самоорганізовувані макроскопічні процеси: упорядкований рух частинок речовини протиставляється процесу їх хаотичного теплового руху. Різноманітність спостережуваних у природі таких макроскопічних процесів являє собою різні види руйнування початкових упорядкованих станів систем і дисипації накопиченої в них енергії. З причини безперервних процесів розпаду і дисипації енергії упорядковані процеси можуть підтримуватися, якщо існує приплив енергії до системи від іншого упорядкованого процесу, наприклад, від зовнішнього середовища. Для планет Сонячної системи зовнішнім джерелом енергії є випромінювання Сонця. Клімат на поверхні планет Сонячної системи визначається середнім розподілом сонячної енергії по різних генерованих нею макроскопічних процесах з врахуванням видів і частоти всіх можливих флуктуацій, які є причиною деградації початкових станів природних систем на планетах. У статті аналізуються причини виникнення і перебігу таких кліматичних процесів як потепління, похолодання (заледеніння), кругообіг водяної пари і вуглекислого газу, парниковий ефект.