ПРАВОСЛАВНЕ ДУХОВЕНСТВО НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ ХІХ СТОЛІТТЯ: ФОРМУВАННЯ ТА ЛІКВІДАЦІЯ СТАНОВОЇ ЗАМКНУТОСТІ

Abstract

На основі архівних нововведених джерел висвітлюються проблеми існування та причини руйнації юридичного підґрунтя існування духовенства як окремого стану. У процесі наукової розвідки використовувалися проблемно-хронологічний, системно-комплексний та ретроспективно-порівняльний методи дослідження, а також – метод логічного аналізу. Методологічна основа дозволила з’ясувати, що наприкінці ХVІІІ ст. поступово утвердилась спадковість духовного звання, а духовні школи перетворились у станові. Дітей духовенства церковна влада намагалася не відпускати з духовного стану і в цьому їй сприяв уряд. Їх було охоплено навчанням, або відразу призначено членами церковних причтів. Але з огляду на те, що сім’ї духовенства були, як правило, багатодітними, то з часом у духовному відомстві скупчувалось багато зайвих людей. Тому уряд був змушений здійснити заходи для зменшення духовного стану. 26 травня 1869 року було видано імператорське повеління і розпорядження Св. Синоду «Про відкриття дітям православного духовенства шляхів до забезпечення свого існування на всіх поприщах громадянської діяльності». Цим було розірвана замкнутість духовного стану і діти духовенства, що не прагнули духовної служби, отримували нові громадянські права, а разом з ними і можливість здійснення кар’єри на військовій, державній, дипломатичній та інших службах. Ті ж діти духовенства, хто прагнув реалізувати себе на духовно-церковному поприщі мали здобути спеціальну духовну освіту.