Епістолярій Лазаря Барановича як джерело вивчення динаміки фразеологічного складу української мови другої половини XVII ст.

Abstract

Епістолярна спадщина Лазаря Барановича в україністиці не знайшла належного опрацювання, хоч, репрезентуючи фрагмент творчості чернігівського архієпископа, була й залишається джерелом дослідження мовної ситуації в другій половині XVII ст., що склалася на українських теренах. Проміжний статус жанру листування дав змогу Л. Барановичеві вийти за межі традиційного церковно-ділового стилю. Зафіксовані фразеологізми різні за походженням, демонструють уміння церковника залежно від кінцевого адресата обирати не тільки мову листування, але й стійкі сполучення слів, що додають листам експресії та індивідуальності. Найчастіше фіксуємо фразеологізми з релігійної, побутової та професійної сфер. Вони засвідчують як лексичну, так і морфологічну варіативність, однак спостерігаємо випадки семантичної трансформації, коли відомий тогочасній українській літературній мові фразеологізм набуває нового значення, зумовленого контекстуальним оточенням. Л. Баранович удається до контамінації фразеологічних одиниць: цю фразотворчість чернігівський архієпископ проводить переважно зі стійкими сполученнями слів, джерело яких – Святе Письмо. Аналізовані листи засвідчують, що більшість із зафіксованих фразеологічних одиниць мають негативну конотацію як результат, з одного боку, ментального критичного ставлення українців до своїх дій, учинків, рис характеру, з іншого – ситуацією в українському суспільстві доби Руїни, що значною мірою торкнулася й церковних справ. Більшість зафіксованих фразеологізмів – це дієслівно-прийменниково-іменникові або дієслівно-іменникові конструкції. Для окремих із них характерна наявність факультативних компонентів, якими можуть бути прикметники, займенники, дієслова, які, поширюючи усталену структуру, конкретизують семантику фразеологічної одиниці. Порядок слів у фразеологізмах ще не має чіткого закріплення, що дає підстави виокремити так звані інверсійні варіанти. Епістолярій Лазаря Барановича засвідчує формування системних відношень у фразеологічному складі української мови другої половини XVII ст. Запозичені чи скальковані фразеологізми вступають у синонімічні та антонімічні відношення між собою або з церковнослов’янськими чи українськими, створюючи лінгвоконкуренцію між церковною писемною традицією та живомовною стихією. Історичний розвиток фразеологічної системи листів Л. Барановича засвідчив, що проаналізовані стійкі одиниці з відповідними лексико-граматичними трансформаціями успадкувала нова українська мова, що доводить тяглість і безперервність розвитку не тільки фразеологічного фонду, а й української мови загалом.