Будь ласка, використовуйте цей ідентифікатор, щоб цитувати або посилатися на цей матеріал: https://dspace.udpu.edu.ua/handle/123456789/16966
Повний запис метаданих
Поле DCЗначенняМова
dc.contributor.authorЛаухіна, Інна Станіславівна-
dc.date.accessioned2024-08-13T12:00:53Z-
dc.date.available2024-08-13T12:00:53Z-
dc.date.issued2022-
dc.identifier.citationЛаухіна І. С. Структура французьких апелятивів‚ що походять від власних назв. Закарпатські філологічні студії. 2022. Вип. 21. Том 2. С. 134–138.uk_UA
dc.identifier.urihttps://dspace.udpu.edu.ua/handle/123456789/16966-
dc.description.abstractУ статті розглянуто специфіку лінгвістичного феномену переходу власних назв у загальні, виявлено структуру апелятивів сучасної французької мови, що походять від власних назв. З’ясовано, що основним призначенням влас- ної назви є функція називання, індивідуалізації. З огляду на це специфічними ономастичними функціями власних назв є такі: 1) функція ідентифікації об’єкта, яка включає в себе його розрізнення, знаходження координат, виді- лення, протиставлення, опис; 2) функція соціальної легалізації особистості, властива антропонімам; 3) указівна функція, яку виконують топоніми. Основне призначення загальної назви, навпаки, – називати невизначені об’єкти, співвідносячи їх з відомим класом речей чи понять. Водночас власні назви широко використовуються французькою мовою для створення на їх основі специфічного типу лексичних одиниць, які займають у французькій лексичній системі особливе місце, обумовлене їх комунікативною та інформативною значущістю. Йдеться про загальні назви, які утворилися від власних шляхом заміни головної конотації на одну з додаткових, у результаті чого вони стають джерелом нових номінативних утворень. Установлено, що перехід французьких власних назв у загальні може бути повним (утворюється нова лексична одиниця) і ситуативним (у ролі порівняння). Нові слова можуть утворюватися шляхом семантичної деривації (мета- форичне й метонімічне перенесення, зміна обсягу семантики слова). Серед лексичних одиниць сучасної французької мови, які утворилися шляхом переходу власних назв у загальні, можна виділити такі структурні типи, як універби (однослівні) й комплексні утворення (стійкі номінативні словоспо- лучення і фразеологічні одиниці, до складу яких входять власні назви). Виявлено, що в групі французьких загальних назв, які ґрунтуються на власних назвах, переважають субстан- тивні лексичні одиниці: іменники-назви осіб, абстрактні іменники, які позначають ідейні напрями, різні філософські вчення, політичні рухи, назви конкретних предметів (мінералів, хімічних елементів, рослин, природних процесів). До комплексних утворень належать терміни, що містять апелятиви, утворені від прізвищ науковців, географічні назви, фразеологізми, до яких входять власні назви казково-міфічного походження, назви історичних особистостей, топоніми, власні назви народного походження.uk_UA
dc.publisherВидавничий дім «Гельветика»uk_UA
dc.relation.ispartofseriesУДК;811.133.1'373.231-
dc.subjectапелятивиuk_UA
dc.subjectвласні назвиuk_UA
dc.subjectлексична одиницяuk_UA
dc.subjectсемантична дериваціяuk_UA
dc.titleСтруктура французьких апелятивів‚ що походять від власних назвuk_UA
dc.typeArticleuk_UA
Розташовується у зібраннях:Факультет іноземних мов

Файли цього матеріалу:
Файл РозмірФормат 
Лаухіна І.С. Фахова стаття.pdf1,05 MBAdobe PDFПереглянути/Відкрити


Усі матеріали в архіві електронних ресурсів захищені авторським правом, всі права збережені.