Іронія й сарказм як форми вияву комунікативної авторитетності та статусу мовця у політичному телевізійному дискурсі.

Abstract

Стаття присвячена аналізу дискусійних та актуальних питань формування комунікативної авторитетності учасників спілкування та статусу мовця у російських суспільно-політичних телевізійних передачах. Зокрема, мова йде про прагматичний потенціал та перлокутивний влив, здійснюваний мовцем на обширну аудиторію глядачів за допомогою іронії та сарказму. У роботі розглядаються особливості та структура комунікативної авторитетності та статусу учасників спілкування та інших сторін, яких вони представляють у ефірі. Прослідковується залежність між можливістю мовця вдаватися до іронії чи сарказму від рівня його комунікативної авторитетності та статусу (ведучий, гість програми, політолог, експерт, сторона, інтереси якої представляються). Відповідно, комунікативна авторитетність розглядається як така, що зумовлюється формальним статусом комуніканта або ж динамічно розвивається у процесі спілкування. Іронія та сарказм позиціонуються як форми індивідуальної словотворчості зі значним прагматичним потенціалом, які здатні влучно передавати думку мовця. У статті представлені види останніх та їх використання на підвищення чи пониження комунікативної авторитетності учасників політичного обговорення. Окрім того, розкривається різниця між означеними явищами з точки зору їх смислового навантаження та структури. Більше того, робота окреслює особливості сучасної російської лінгвокультури у позиціонуванні соратників та опонентів за допомогою іронії та сарказму. У результаті встановлено, що іронія та сарказм є невід’ємними складовими політичного обговорення у телевізійному ефірі та виявляють ставлення мовців як до сильних, так і до слабких комунікантів без особливих етичних меж дозволеного. Зауважується, що означені засоби є фактором економії часу та мовних ресурсів, оскільки коротко та креативно передають думку того, хто говорить із широкою імпліцитністю та підтекстом. Як наслідок, декодування замислу автора потребує як загальної обізнаності, так і розуміння суспільно-політичних та історичних процесів у ретроспективі та синхронії.