ЕТНОГРАФІЧНИЙ АСПЕКТ ТВОРЧОСТІ І. С. НЕЧУЯ-ЛЕВИЦЬКОГО

Abstract

Сучасне уявлення про стан розвитку української культури кінця ХІХ – початку ХХ століття буде повнішим, якщо в науковий ужиток запроваджувати імена багатьох письменників, творчість яких раніше фальсифікувалася через ідеологічне свавілля, або згадувалася у радянському літературознавстві зневажливо, принагідно. Серед таких прізвищ займав певне місце і І. Нечуй-Левицький. Особливо “не пощастило” етнографічним дослідженням І. С. Нечуя-Левицького, що є цінним незатребуваним надбанням сучасної етнографії та фольклористики. Такий розкид суджень про одні й ті ж самі твори І. С. Нечуя-Левицького, думається, можна пояснити насамперед тим, що вияснення багатьох поціновувачів базувалось не стільки на об’єктивному і глибокому ідейно-естетичному аналізі, а були власне тільки “оцінками”, що випливали із суспільної атмосфери того чи іншого часу та великою мірою із суб’єктивних світоглядних й ідейно-політичних позицій критиків і літературознавців. Певне уявлення про цей процес дає нам творчість І. С. Нечуя-Левицького, причому не тільки як автора художніх творів, а й як літературознавця, мовознавця, історика і етнографа. Праці з цих галузей несправедливо оцінювались, їх замовчували, не видавали. Тож звернення до етнографічної діяльності І. Нечуя-Левицького цілком виправдане й актуальне. Визначення місця письменника в літературному процесі кінця ХІХ століття, з’ясування етнологічного змісту творів письменника визначає мету нашого дослідження. Об’єктом нашого дослідження є повісті письменника „Кайдашева сім’я”, „Микола Джеря”, романи “Хмари”, „Князь Єремія Вишневецький”, публіцистична та епістолярна спадщина І. С. Нечуя-Левицького.