Abstract:
У статті здійснено спробу проаналізувати стан вивчення історичної фразеології в російському мовознавстві. Зважаючи на велику кількість наукових студій, докладну увагу зосереджено на ключових для діахронної фразеології працях. Аналіз засвідчив, що в русистиці немає єдиного підходу до вивчення фразеологізму в діахронії. Критерії його виокремлення базуються на критеріях, якими послуговуються синхроністи, що проєктує односторонній вектор дослідження історії фразеологізму – від сучасного до минулого.
З’ясовано, що неабияку проблему становить джерельна база. Незважаючи на достатню кількість писемних пам’яток, дослідники залучають тексти без урахування хронології, варіантності, територіальної (а відтак і мовної) належності, що не дозволяє вважати їхні висновки достатньо обґрунтованими у площині формування фразеологічного фонду інших східнослов’янських мов.
