As a result of massive historical and archaeological investigations of the last decades of the 20th and 21st centuries, numerous samples of the material cultural heritage of the Seljuks were discovered in Ukraine. The researchers identified the stages of its development, main spheres of influence and features of manifestations. The first stage covers the period from the appearance of Oghuz on the territory of the Southern principalities from the middle of the 11th century to the first half of the 13th century. At this time, Seljuk influence can be traced in the applied art and decorative style of monumental architecture of Kyiv Rus. At the next stage - from the second half of the 13th century to the end of the 15th century, the influence of the Seljuks affected a wide range of material culture in the Black Sea region of the Mongol Empire, the Crimean Khanate, the Grand Duchy of Lithuania and Rus. Bright examples of this time are artifacts from the cemetery of Mamay Surok (Zaporizhzhia region), examples of monumental architecture in cities and fortresses of Eastern Podillya, Southern Ukraine and the Crimea (Torhovytsia, Yurkivka, Solkhat).
В результаті масштабних історико-археологічних досліджень останніх десятиліть 20-21 століть в Україні виявлено численні зразки матеріальної культурної спадщини сельджуків. Дослідники визначили етапи його розвитку, основні сфери впливу та особливості проявів. Перший етап охоплює період від появи огузів на території південних князівств з середини 11 століття до першої половини 13 століття. У цей час сельджуцький вплив простежується в прикладному мистецтві та декоративному стилі монументальної архітектури Київської Русі. На наступному етапі - з другої половини 13 століття до кінця 15 століття вплив сельджуків торкнувся широкого кола матеріальної культури в Причорномор'ї Монгольської імперії, Кримське ханство, Велике князівство Литовське і Руське. Яскравими прикладами цього часу є артефакти з цвинтаря Мамай Сурок (Запорізька область), зразки монументальної архітектури міст і фортець Східного Поділля, Південної України та Криму (Торговиця, Юрківка, Солхат). Останнім відкриттям сельджуцького архітектурного стилю є кам’яна різьба, що прикрашала стіну в’їзної брами Тягинської фортеці в XIV-XVI століттях (Херсонська область). З кінця 15 до кінця 18 століття спадщина сельджуків увійшла до матеріальної культури Північних провінцій Османської імперії і була поширена в пам'ятках Північного Причорномор'я. Матеріальна культура сельджуків стала своєрідним культурним мостом, що поєднав досягнення Євразії,
