Abstract:
Статтю присвячено з’ясуванню особливостей функціювання етнонімів в українському та польському поетичному дискурсі ХVІ–ХVІІ ст. Вітчизняна лінгвістика має потребу в дослідженні середньовічної етнонімії крізь призму оцінки представників сусідніх народів, які в різні періоди вибудовували спільно чи нарізно зовнішньополітичний курс, між якими саме в цей час неодноразово точилися війни, що знайшло відображення в номінаціях. Автори номінували той чи той етнос крізь призму семантичної опозиції «свій – чужий». Українські книжники, як доводять проаналізовані поезії, ідентифікували інші народи переважно за релігійним або мовним критерієм. Такі найменування загалом мають негативну конотацію. Крізь призму релігії нейтральні етноніми жид, циган отримали в українських поезіях негативні конотації. Польськомовні вірші українських книжників засвідчують більший спектр етнонімів. Для самоідентифікації українські поети послуговуються номенами русь (збірна назва), русин, руснак, козак, а для номінації польського народу використовують лексеми поляки, ляхи, римляны, латинницы, а також лексичну одиницю, мотивовану соціальним станом – шляхта. Польські поети послуговуються майже втричі більшим арсеналом етнонімів, що детерміновано тогогочасним перебуванням цієї країни в європейському цивілізаційному простірі. Цю групу, крім ендоетнонімів Polak і Lach, утворюють власне етноніми, регіональні етноніми. На позначення українців польські поети послуговуються етнонімами Rus, Rusin, Kozak, Zaporożec. Прикметним є той факт, що польські та українські (у польськомовних віршах) книжники активно використовують етнонім москаль / Moskal як нормативну назву народу за назвою племені, яке заснувало відповідну державу. Суфіксальні деривати Turok, Turczyn, Moskwicin та ін. не містять негативної конотації. Українські поети, на відміну від польських, активніше використовують аналітичні найменування, для творення однослівних номінацій послуговуються суфіксами -ин-, -ак-, -ал- / -yn-, -in-, -an-, -ak-, -uk-, -yk-, -al-, -ur-.
