Abstract:
У статті на основі залучених джерел і застосування актуальних методологічних підходів проаналізовано урядово-бюрократичне бачення вирішення аграрного питання в Україні на початку ХХ ст. у контексті аграрної політики уряду Російської імперії. Головною ознакою життя селян України на початку ХХ ст. вважалося малоземелля, також мало місце аграрне перенаселення. Перехід до інтенсивного господарювання стримували невпорядкованість аграрних відносин. Надзвичайно гострою для селянських господарств була проблема оренди землі, з якою були тісно пов’язані інтереси як землевласників, так і селян. Через малоземелля селяни не могли обійтися без оренди землі, але її умови були досить складними. Іншою складною проблемою для селянських господарств була сплата податків. Вивченням стану сільського господарства на місцях та пропозицій вирішення селянського питання займалися кілька урядових комісій та нарад, створених на початку ХХ ст. Найбільш відчутний уплив мали Комісія 16 листопада 1901 р. та Особлива нарада з потреб сільськогосподарської промисловості. Вони узагальнили цінний матеріал щодо стану сільськогосподарської галузі, залучили широке коло чиновників, земців, громадських діячів, науковців та безпосередньо селян. Однак їхні наміри залишалися невідомими широкій громадськості, що сприяло визріванню революційних настроїв на місцях. Результативною виявилася діяльність Особливої наради під головуванням О. Стишинського та Особливої наради А. Куломзина. Ними було розроблено законопроект, який 6 липня 1904 р. набув характеру тимчасових правил із регулювання переселенської політики в Російській імперії. Це був закон, за яким уперше у юридичній практиці Російської імперії регламентувався соціальний аспект у житті селян-переселенців. Але його не можна повною мірою визнати як соціально орієнтований, бездоганний. Оскільки, по-перше, самовільні селяни-переселенці не отримували державної фінансової підтримки. По-друге, встановлювався тотальний контроль держави за переселенськими процесами.
