Викладання рідної історії в педагогічній спадщині Никифора Яковича Григоріїва (1883-1953 рр.).

Abstract

Никифор Якович Григоріїв – видатний педагог, історик і громадський діяч України. Своє бачення щодо навчання дітей рідній історії педагог виклав у таких працях як: «Про навчання дітей рідній історії (1917 р.) та «Історія України в народних думах та піснях (1918 р.)». Педагог наголошував: «Людина лиш тоді стає певним активним не мертвим членом нації, коли досконало знає, хто вона і з якого вона роду, коли дійсно знає його історичну долю, його колію в історичному житті, його продовжену національну вдачу, здібності, хист… знає й виразно відчуває ті прикмети, що відзначають його як окрему націю. Коли знає, що в того народу є вічною цінною, характерною і що тимчасово поверхневого. Коли розуміє, чому саме цей народ має такі-то риси національного обличчя, а не інакше; коли безпосередньо не тільки відчуває всіма фібрами душі, а й впевнено, щохвилини розуміє свою органічно- психологічну належність до своєї нації, а не до іншої». Нація – це спільність людей, що історично склалася, виникла на основі спільної мови, території, економічного життя і психічного складу, який проявляється у спільності культури. Значну увагу педагог приділив національному аспекті виховання дітей. На його погляд у дітях повинні плекати, розвивати не тільки любов до рідної нації, а і розумову свідомість своєї рідної нації, що зветься національними гордощами. Якщо не дотримуватись цієї позиції навчання, то діти виростуть каліками: «…щоб не було таких національних калік, ми повинні дітей своїх змалку виховувати з ясним і певним національним поглядом, ми морально зобов’язані подбати, щоб діти наші не були безбатченками і не блукали по чужих хатах, щоб на них не тикали пальцями, щоб вони знали – хто їх батьки і чиї вони діти» – стверджував Н. Я. Григоріїв