ОБРАЗИ РУСАЛОК У СЮЖЕТІ «ЛІСОВОЇ ПІСНІ» ЛЕСІ УКРАЇНКИ: ТРАДИЦІЇ І НОВАТОРСТВО

Abstract

У статті осмислюється прив’язаність уявлень про русалок Лесі Українки до відчуттів, що викликає надзвичайна волинська природа (зокрема, лісів, що займають особливе місце в її душі), які заклалися ще в дитячі роки і знайшли своє відображення у творчості. Листування з матір’ю підтверджує цю прив’язаність. Так, в листі до Олени Пчілки Леся Українка згадує, що саме в лісі вперше почула від матері про русалок. Саме в лісі майбутня письменниця намагалася зустріти мавку, одного разу саме там вона їй навіть привиділася. У дослідженні зертається увага на видові (у залежності від основного місця їх перебування) особливості русалок, яких письменниця задіює у тексті «Лісової пісні»: польову, лісову, озерну, гірську (згадується), потерчат (через сім літ можуть стати русалками). Прослідковано, що саме з русалками у тексті твору пов’язується розуміння циклічності життя: озерна русалка озвучує тезу про кругообіг води у природі, Мавка в останньому монолозі говорить про відродження життя після смерті. Сам твір починається і закінчується весною (цикл), паралельно з порами року розвиваються і почуття Лукаша і Мавки (зародженя – смерть, після зими – знову спалах, який був навесні). З’ясовано, що письменниця йде за давньою українською традицією, зображуючи русалок берегинями природи, наділяючи вродою, вмінням зваблювати, схильнюстю до любощів, але закладає й ті якості, які мають особливу ціннісь для неї як особистості: волелюбність (вона є частиною їхньої сутності), розуміння і прагнення краси (водяна русалка «шиє», «поправляє», «чеше» озерні рослини, польова – навіть мить краси вважає безцінною, Мавка покохала Лукаша за красу мелодії (внурішнього світу)), відсутність захланності (озерна русалка сміється над людською жагою до «дукачів»; для Мавки існують лише духовні цінності; польова русалка розглядається лише в контексті краси), дієвість, волюнтаризм (водяна – плете інтриги, щоб заманути Лукаша в озеро і не допустити проживання людей у лісі; польова – бореться за красу поля і переконує- таки Мавку не жати; лісова – змагається за Лукашеву душу і таки рятує її, їй навіть вдається повернутися від «Того, що в скалі сидить», від якого ще ніхто не повертався). У творі виокремлюється образ Мавки, яка є абсолютно ідеальною. По суті, це можлива ідеальна грань людини як такої (у тексті – Лукаша). Внутрішньо вільна, живе у злагоді з природою (відчуває себе її частиною, Мавка навіть вважає себе донькою верби, сестрою берези), вміє відчувати красу, творити її, щира, щедра, любляча. Саме Мавку Леся Українка протиставила звичаям та традиціям патріархального селянства, з його часто поневолюючою роллю сім’ї, накладанням безлічі табу на взаємини між молодими людьми, постійною фізичною працею, що часто унеможливлює духовний розвиток особистості. Саме Мавчиними очима Леся Українка показала і красу людських взаємин («паруються навік»), людини, з її невмирущою, Божественною душею, до якої вона, на жаль, нерідко «своїм життям не може дорівнятись» [1, С. 690].