Методичні засади розвитку виконавської надійності здобувачів-інструменталістів вищої освіти

Abstract

Унаслідок системного узагальнення наукової спадщини і практичного досвіду встановлено, що виконавська надійність є вагомим показником виконавської майстерності здобувачів-інструменталістів вищої освіти. Вона забезпечує безпомилкове, впевнене і точне відтворення музичного матеріалу як у звичайних, так і в емоціогенних умовах концертного виступу. Структурним компонентом зазначеного феномена є саморегуляція, що включає самоконтроль, самоналаштування та самокорекцію, перешкодостійкість, стабільність і професійну підготовленість. Виконавська надійність є комплексною динамічною психологічною властивістю здобувачів-інструменталістів вищої освіти, яка уможливлює збереження якості саморегуляції, перешкодостійкості і стабільності за умов негативної дії зовнішніх і внутрішніх чинників у процесі втілення художнього задуму композитора. Запропонована методика розвитку виконавської надійності здобувачів-інструменталістів вищої освіти складається з п’яти стадій. Метою першої стадії є розвиток зазначених компонентів досліджуваної дефініції під час роботи інструменталістів над становленням інтерпретаційної моделі музичних творів і відповідної технічної оснащеності. На другій стадії відбувається залучення здобувачів освіти до підготовчих виступів перед слухачами і виховання віри у свої виконавські можливості завдяки позитивній самооцінці якості гри. Третя стадія актуалізується перед виходом на сцену та зорієнтована на усвідомлену рефлексивну діяльність інструменталістів, раціональне використання адаптаційних резервів і збереження стенічних емоцій. Мета четвертої стадії полягає в активізації саморегуляції і перешкодостійкості здобувачів освіти безпосередньо на концертному виступі. П’ята стадія спрямована на критичний аналіз результатів виступу та фіксацію отриманих якісних показників активізації виконавської надійності здобувачів-інструменталістів.