СПЕЦИФІКА ВИЯВЛЕННЯ АВТОМАТИЗАЦІЇ ЯК ПРИРОДНОЇ ПСИХОМОТОРНОЇ ЗДІБНОСТІ ПЕДАГОГА-МУЗИКАНТА

Abstract

1. Автоматизація є дієвим механізмом активізації психомоторики і рухової пам’ятіпедагога-музиканта, що характеризується політональними якісними і кількісними змінами, забезпечує закріплення «верховної керівної моторної енграми» (за термінологією М. Бернштейна) інтерпретації музичного твору у вигляді інтегрального рухового образупрограми музично-ігрових рухів. Практична апробація досліджених якісних змін може відбуватися як одночасно, цілком залежно одна від одної, так і незалежно протягом тривалого часу. 2. Автоматизація є універсальною природною психомоторною здібністю особистості поряд із музичним слухом, загальною музичною пам’яттю і відчуттям ритму, що піддається онтогенетичному розвитку внаслідок педагогічного впливу. Іншими словами – це об’єктивна реальність, яка активізується суб’єктивно і складає специфіку професійної діяльності майбутнього вчителя музики. Як психічний процес вона «перекидає місток» між свідомістю і підсвідомістю, між ідеальним і реальним, між внутрішнім і зовнішнім. 3. Автоматизація виступає тим «живим» інструментом, що: детермінує свідому і цілеспрямовану зміну ієрархічних рівнів управління музично-ігровими рухами; збагачує мнемічну «фонотеку» рухової пам’яті новими м’язовими синергіями, технічними фонаминавичками, сенсорними комплексами, енграмами, сенсомоторними образами й автоматизмами у вигляді фонових корекцій тощо на основі дії закону ефекту американського психолога Е. Торндайка – «вдалі рішення рухової задачі мають тенденцію міцно зберігатися» [6, с. 174]; переключає набуті технічні координаційні компоненти виконання – зміну позицій, технічних групувань, опорних точок пасажу, початок імпульсу й іннервацію рухів, зовнішню кінематичну рухову форму пальців тощо – на нижчі, менш усвідомлені «чорнові» (О. Малхазов) координаційні рівні управління та, відповідно, на фоновий тонічний перцептивний контроль і фонові пропріоцептивні синергетичні корекції, чуттєвості та перешифрування; зосереджує розумову активність і «розвантажену» свідомість, увагу та волю на основній звуковій меті, яка представляє вищий координаційний рівень управління музично-виконавською діяльністю і відображується у смислових опорних пунктах (Г. Ципін), моментах кульмінацій (І. Гофман), голосоведінні та інтонаційних точках фрази чи опорних звуках мелодії (О. Алексєєв) тощо. 4. У музично-виконавському мистецтві як найбільш складному та «вищому інтелектуальному руховому акті людини» [7, с. 144] віддзеркалення якісних і кількісних змін процесу автоматизації відбувається на всіх п’яти ієрархічних координаційних рівнях управління музично-виконавською діяльністю, починаючи від постановки ігрового апарату і побудови простого звуковисотного інтонувального ритморуху та закінчуючи вищими мисленнєвими процесами і слуховою сферою. Саме тому визначена здібність виступає активним учасником формування і втілення у реальність художнього образу музичного твору та представляє собою первинну реакцію (ante factum) на цей образ. Її становлення і проходження зумовлюється не тільки доцільністю спрямованості активності свідомості, волі та уваги майбутнього вчителя музики на власну інструментально-виконавську підготовку, індивідуальними особливостями нервової системи, рівнем технічного розвитку ігрового апарату, але й об’єктивним впливом цієї психомоторної здібності на слухову сферу педагогамузиканта та ігровий процес у цілому. Під час інтерпретації «напам’ять» музичного твору ми оперуємо комплексними полімодальними слухо-руховими, вербально-інтелектуальними та емоційними автоматизмами. 5. У психологічному аспекті автоматизація сприяє не тільки «чистоті», швидкості, легкості, свободі та впевненості виконання під час гри «напам’ять», але й переборює зайві фізичні й емоційні напруження виконавця, економить його життєву енергію. У методичному аспекті саме на другому етапі роботи над музичним твором процес автоматизації набуває особливо важливого значення (О. Віцинський). 6. У ході інструментальної підготовки майбутнього вчителя музики процес автоматизації музично-ігрових рухів ніколи не активізується блискавично, миттєво, тобто без перешкод і тривалих зупинок, а стрибкоподібно, імпульсивними поштовхами і неодноразовими циклічними якісними та кількісними змінами. Він характеризується нетільки контрастними чорно-білими барвами, але й розмаїттям політональної палітри ледь помітних, допоміжних, але суттєвих і органічних переходів. Знання висвітлених особливостей суті досліджуваного феномена та вміння свідомо цілеспрямовано управляти цією унікальною індивідуальною психомоторною здібністю забезпечує висхідний функціональний розвиток психомоторики, рухової пам’яті, виконавського досвіду і виконавської майстерності майбутнього педагога-музиканта, удосконаленню вправності і спритності його ігрового апарату.