Abstract:
У статті проаналізовано липецький досвід в історії новаторського руху в Україні. Липецький досвід був започаткований в шістдесятих роках минулого століття учителями шкіл Липецька на чолі із кафедрою педагогіки і психології Липецького педагогічного інституту. Названий досвід був поширений і в українській школі. Оцінюючи цей досвід з позиції сучасності, можемо констатувати, що він був за суттю новаторським, в ньому було багато раціонального і вартого до впровадження. Новаторські пошуки були спрямовані на удосконалення уроку як головної організаційної форми навчального процесу, учителі-новатори відмовились від трафаретного, стандартного членування уроку на ізольовані етапи, об’єднали роботу, спрямовану на формування нових знань, із удосконаленням методів перевірки засвоєних. Нові методики проведення уроку сприяли застосуванню індивідуального підходу, вияву індивідуальні нахилів, здібностей і таланту учня і перенесення навчального навантаження саме на урок У перші роки запровадження липецький досвід активно пропагували та рекомендували до широкого застосування. Відмова від подальшого використання надбань липецького досвіду була спричинена не стільки його негативними сторонами, як некваліфікованим його впровадженням в шкільну практику. Проаналізований матеріал свідчить про адміністративне нав’язування цього досвіду, механічне копіювання без урахування специфіки педагогічного та учнівського колективу конкретної школи, недостатнє розуміння і перекручування запропонованих методик, ігнорування інших творчих ініціатив заради липецького досвіду. Неупереджена оцінка липецького досвіду дає змогу застосувати позитивні надбання липецького досвіду в нових історичних реаліях та врахувати недоліки, яким треба запобігати на сучасному етапі інтенсивних педагогічних інновацій.
