Назви на позначення осіб, зайнятих педагогічною діяльністю, в українській мові ХVІ–ХVІІІ ст.

Abstract

У лексичній системі староукраїнської мови сформувалася тематична група слів на позначення осіб, які професійно займалися навчанням і вихованням дітей. Її становлення відбувалося шляхом розвитку спеціального значення в наявних у мові словах (учитель, дяк) і за рахунок запозичення в досліджуваний період іншомовної лексики (професор, магістр, педагог, дидаскал, бакаляр). Розбудова цієї тематичної групи відбувалася за рахунок аналітичних номінативних одиниць, утворених на базі однослівних найменувань. Назви, виражені словосполученнями вказували на вужчу спеціалізацію педагога і ставали спеціальними кваліфікаційними назвами осіб, які викладали в навчальних закладах. У період ХVІ–ХVІІІ ст. ще не спостерігаємо закріплення спеціальних назв за викладачами вищої школи, що було зумовлено однотипністю освітніх установ та існування в межах одного закладу нижчих, середніх і вищих класів. Частина лексем на позначення вчителів вийшла з ужитку. Назви учитель, бакалавр, магістр, професор, педагог увійшли до термінологічної системи педагогіки і продовжують уживатися до сучасного періоду. Лексика досліджуваної тематичної групи показує існування спадкоємності між старою і новою літературними мовами.