Ідея радості пізнання у педагогічній спадщині В. Сухомлинського: науково-методичний аспект

Abstract

У статті доведено, що В. Сухомлинський у системі своїх педагогічних поглядів ґрунтовно розкрив сутнісний зміст ідеї радості пізнання та послідовно реалізував її у навчально-пізнавальній практиці Павлиської середньої школи. Стверджено, що у педагогічних творах і досвіді В. Сухомлинського ідея радості пізнання виступає необхідною умовою творчого саморозвитку, морального самовдосконалення, ефективним засобом формування в учнів наукового світогляду. Продемонстровано тлумачення видатним педагогом дефініції «радість пізнання» як світоглядної категорії, складного інтегрованого утворення та комплексу стійких морально-інтелектуальних якостей особистості школяра. Представлено основні науково-методичні засади ідеї радості пізнання школярів у творчій спадщині видатного педагога. Наголошено, що у положеннях педагогічної системи В. Сухомлинського радість пізнання виступає і як спеціальний об’єкт утвердження, і як опосередкований складник успішної реалізації завдань розвитку і саморозвитку дитячої особистості. Доведено, що ідея радості пізнання школярів у Василя Сухомлинського ґрунтувалася на оптимізмі, вірі в людину, її добре начало. Акцентовано на створенні розвивального та виховального середовища Павлиської школи, на нововведеннях, започаткованих у Павлиші, які створювали екологічні умови розвитку, навчання і виховання дитини. Наголошено на співзвучності ідей видатного педагога та концептуальних положень Нової української школи