СТАНОВИЩЕ ПРАВОСЛАВНИХ МОНАСТИРІВ КИЇВСЬКОЇ ЄПАРХІЇ КІНЦЯ XVIII – ПОЧАТКУ ХХ СТ.

Abstract

У статті проаналізовано вплив російської імперської політики на становище православних монастирів Київської єпархії, виявлено результати та трагічні наслідки секуляризаційної реформи для єпархіальних обителей, досліджено тривалий процес відновлення монастирського життя з кінця XVIII до початку ХХ ст. Дослідження ґрунтується на методологічних принципах історизму, наукової об’єктивності та системного підходу в поєднанні із загальнонауковими та спеціально-історичними методами. Їх застосування дало можливості з’ясовувати підстави змін територіальних меж Київської єпархії та вплив цього чинника на чисельність її монастирів. За рішенням Святійшого Синоду 1797 р. територію Київської єпархії було приведено у відповідність з новим губернським територіальним поділом. Проаналізовано становище православних обителей та заходи зміни їх статусу. Доведено, що реалізація на українських землях маніфесту про секуляризацію духовної земельної власності нанесла важкий і непоправний удар по православних монастирях та чернецтву. Відбувалося різке скорочення православних обителей з одночасним зменшенням чисельності монахів, що мало згубні наслідки не лише для церковно-монастирського життя України, а й для української ідентичності. Дослідження їх становища, процесу відновлення монастирського життя упродовж окресленого хронологічного періоду, визначали взаємовідносини між монастирями єпархії та зовнішнім світом.