ЖІНОЧА УЧИТЕЛЬСЬКА ШКОЛА РЖИЩІВСЬКОГО СПАСО-ПРЕОБРАЖЕНСЬКОГО МОНАСТИРЯ (1870–1917 РР.)

Abstract

У статті досліджено організацію діяльності жіночої учительської школи Ржищівського Спасо-Преображенського заштатного жіночого монастиря Київської єпархії другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Доведено, що на хвилі зростаючого попиту на освіту в пореформений період активізувалася й просвітницька діяльність православних монастирів Київської єпархії, що відіграло значну роль у поширенні освіти серед населення. З’ясовано, що у 1871 р. при Ржищівському жіночому заштатному монастирі було відкрито початкове жіноче училище для навчання та проживання дітей духовного звання, дітей-сиріт та дітей з бідних родин. З 1874 р. це училище було реорганізовано в трикласне з дворічним курсом навчання в кожному класі та підготовчим класом. В училищі навчали Закону Божому, слов’янських мов, словесності, російської мови, арифметики, географії, історії, педагогіки, церковному співу та рукоділлю. Освоєння цих предметів давало можливість випускницям Ржищівського училища безперешкодного скласти іспити на звання вчительки як домашніх, так і церковнонародних училищ. На початку ХХ ст. жіноче училище Ржищівського монастиря було перетворено на другокласну монастирську жіночу учительську школу з трирічним терміном навчання, яка набирала учениць на основі отриманих знань і успішно складених випускних іспитах при однокласних церковно-приходських школах. З 1912 р. тут було відкрито четвертий додатковий педагогічний клас. Утримання училища здійснювалося коштом монастиря та його настоятельниць. На прикладі Ржищівської обителі показано внесок жіночих монастирів Київської єпархії синодального періоду в розвиток освіти та поширення її серед незаможних верств суспільства. Просвітницький досвід православних монастирів дорадянського періоду варто використовувати і сучасним обителям, які активно відроджуються, особливо в цей складний для України та її народу час війни, руйнувань та великої кількості біженців.