Ще одна містифікація Віктора Петрова (В. Домонтовича): уманський епізоду біографії науковця і письменника

Abstract

У статті зроблено спробу з’ясувати невеликий епізод з життя відомого українського вченого Віктора Платоновича Петрова (В. Домонтовича), котрого недаремно називають одним із останніх українських енциклопедистів. Коло його наукових інтересів було надзвичайно широким, оскільки він поєднував глибокі пізнання в царині філософії, історії, археології, етнографії, фольклористики, мовознавства тощо з непересічним талантом письменника. Однак епоха революційних зрушень першої половини ХХ століття, зруйнованих багатообіцяючих подій національного відродження 20-х рр., а далі жорсткого терору 30-х рр. примусила Віктора Петрова відмовитися від письменницької праці, погодитися на співпрацю з радянськими органами НКВС і аж до смерті приховувати багато фактів зі своєї біографії. Мета дослідження. На основі аналізу масиву текстів біографічних та архівних матеріалів з’ясувати окремі затемнені епізоди життя Віктора Петрова та його взаємини з батьком, а на основі матеріалів, що становлять інтерес радше з погляду локально-краєзнавчого, оприлюднити невідомий раніше момент біографії Віктора Петрова, пов’язаний з історією Уманщини 20-х років ХХ століття. Методи дослідження. Під час дослідження ми користувалися порівняльно-історичним методом для того, щоб на основі історичних аналогій зробити ширші узагальнення щодо розрізнених фактів з біографії Віктора Петрова (В. Домонтовича) та провести паралелі з іншими представниками українського письменства епохи «розстріляного відродження», біографічним (для інтерпретації духовних проявів його особистості в творчому доробку), джерелознавчим (для виявлення, аналізу та критичного відбору архівних і літературних джерел та верифікації наведених у них фактів), евристичним (для висунення та обґрунтування гіпотетичних припущень щодо затемнених епізодів із життя митця) та почасти психо-аналітичним (для з’ясування несвідомих чинників, що вплинули на «конструювання» Віктором Петровим своїх автобіографічного та літературного дискурсів). Результати. Один із таких затемнених епізодів пов’язаний із соціальним походженням вченого і пись-менника, оскільки для продовження своєї наукової карʼєри він вимушений був відмовитися від спілкування з батьком, що в останні роки життя був хіротонізований на єпископа Уманського. Доля єпископа Платона довгий час також була невідомою широкому загалу, хоча пам’ять про нього збереглася, як і його могила біля церкви на старовинному Міщанському кладовищі міста Умані Черкаської області. Поштовхом для наукової розвідки стали щоденники відомого уманського громадського діяча Петра Курінного, у яких було виявлено згадку про відвідини єпископа Платона сином Гавриїлом незадовго до його смерті. Висновки. Дослідження досить значного масиву біографічних матеріалів про Віктора Петрова і його родину дало змогу зробити висновок, що під цим прибраним ім’ям ховався сам молодий вчений, а також висловлено гіпотези щодо джерел одного із численних його псевдонімів. Для обґрунтування своїх припущень автори дослідження заглибилися в аналіз стосунків між батьком і сином, деякі важливі характеристичні риси їхні особистостей. Зокрема, було спостережено, що батько мав значний вплив на формування інтересу сина до наукової діяльності і прагнув спрямувати його на продовження родинної традиції діяльності в царині проповідництва і богослов’я. Однак особливості епохи, характер, особисті смаки та певною мірою авантюристична жилка Віктора Петрова стали визначальними для непростого й неоднозначного шляху цієї, безумовно, цікавої і непересічної особистості.