Діалог як засіб побудови тексту української проповіді XVII ст.

Abstract

Використання діалогу як провідного засобу побудови тексту було властиво багатьом жанрам давнього письменства. У статті описано функції діалогів у проповідницькому творі на матеріалі українських барокових проповідей ХVІІ ст. Структура тексту проповіді містила діалоги різного адресатного спрямування і функціонального призначення: імітовані діалоги зі слухачами з метою активізації уваги чи залучення до спільного з’ясування поставленого питання; діалоги, спрямовані до релігійних опонентів, діалог автора проповіді з уявними героями (біблійними персонажами), діалог як спосіб переказування біблійних подій, діалог як спосіб цитування. Діалоги сприяли як реалізації комунікативних цілей проповіді, так і слугували естетичній меті, забезпечуючи художній рівень проповідницького твору. Мовні засоби оформлення діалогу дають матеріал для вивчення лексико-граматичного ресурсу української мови ХVІІ ст. і його збереження в новій літературній мові.