Лексика на позначення моральних чеснот як складник системи засобів переконування у проповідницькому творі

Abstract

У системі переконувальних засобів проповіді найважливіша роль належить лексиці. За оцінкою науковців, слова являють собою найбільш доступний засіб формування поглядів і уявлень слухачів. Одна з головних настанов проповіді – виховати добропорядного християнина, саме цим зумовлено насичення проповідницького тексту лексикою на позначення християнських чеснот. Проповідник, повинен враховувати світобачення епохи, суспільства, соціальних груп або особистостей, і водночас ефективно знаходити відповідні мовні засоби для формування моральних цінностей адресата. Уживання лексики на позначення моральних чеснот спрямована на імперативність їх реалізації. Дослідження виконано на матеріалі писемних пам’яток української мови ХVІІ ст., що презентують проповідницький жанр. Специфічним для проповіді є те, що автор не прагне подати богословське потрактування різних чеснот, їхню класифікацію, а змоделювати поведінку адресата, переконати його жити відповідно до моральних цінностей. Найважливішою християнською чеснотою є любов до Бога і ближнього, які позначено іменником любов та дієсловом любити. Розмірковування проповідника зосереджено найчастіше навколо цих богословських чеснот. Крім того, проповіді фіксують лексику на позначення розмаїття конкретних добрих учинків, які повинен здійснювати кожен християнин і до яких закликає автор проповіді. Проповідь, презентуючи релігійний жанр, належить водночас до творів красного письменства, що зумовлює вживання великої кількості лексичних одиниць у переносному образному значенні: вони фігурують як елементи метафор, порівнянь, символів. Проповіді переповнені метафоричними тлумаченнями різноманітних чеснот.