Abstract:
У статті проаналізовано вербалізатори концепту ʽжінкаʼ, використані І. Нечуєм-Левицьким для створення образу Марусі Кайдашихи (повість «Кайдашева сімʼя», 1878), а також письменницею Люко Дашвар для творення образу Іветти Вербицької (роман «Мати все», 2010). Розкрито засоби мовної репрезентації підконцептів ʽЗовнішні характеристики жінкиʼ, ʽВнутрішні характеристики жінкиʼ та ʽ Соціальні характеристики жінкиʼ у художньому дискурсі названих творів. Зроблено висновок, що за майже півтора століття концептуальні риси української жінки із сильним характером дещо змінилися, що позначилося і на їх вербалізаторах. Особливо це стосується внутрішніх та соціальних ознак: вона стала освіченою, вихованою, діяльною, цілеспрямованою, однак, навіть одружена, зазвичай позбавлена міцного чоловічого плеча.
