Короткий опис(реферат):
У статті йдеться про природу концепту «соловей» в українській народній усній поетичній творчості, зокрема в ліричних піснях, піснях про кохання. «Соловей» розглядається як традиційний символізований об’єкт українського поетичного світосприймання, як «ключовий» образ у контексті національної картини світу; наголошується на тому, що у ХХІ столітті активізуються процеси інтеграції наук; пояснюється подібність ритмічної будови солов’їної пісні і людського мовлення. З цією метою залучено дані останніх досліджень орнітологів. Актуалізується увага на тому, що соловей своїм співом підсилює настрої закоханих. У піснях про кохання людина і птах звучать в унісон. Наведено дані досліджень орнітологів про генетичний зв’язок людини зі звуками, що видають птахи. Проведено аналогію між творчим потенціалом людини і солов’я, між їхніми репертуарами, послідовністю виконання творів, їх архітектонікою «заспів – приспів». Дано спробу наукового осмислення впливу солов’я на людину, її здоров’я.
