Abstract:
Золота доба українського театру (80 – 90-ті роки ХІХ ст.) мала продовження і на початку ХХ століття, коли національне театральне мистецтво завойовувало симпатії все більших і більших глядацьких аудиторій. У статті на прикладі повітового центру Київської губернії – міста Умань – показано, що виступи сценічних колективів «театру корифеїв» мали найбільшийуспіх і найщиріші симпатії глядачів. На сторінках губернських газет «Жизнь и искусство» (1894 – 1900 рр.), «Киевское слово» (1887 – 1905 рр.), «Громадська думка» – «Рада» (1906– 1914 рр.) упродовж 1896 – 1914 років опубліковано близько тридцяти заміток про театральне життя Умані. Маючи приміщення театру і не маючи власного театрального колективу, місто приймало гастролюючі трупи і задовольняло культурно-естетичні потреби місцян. Відкриття театру 26 грудня 1896 р. ознаменувала трупа П. Саксаганського п’єсою І. Карпенка-Карого «Мартин Боруля», головну роль у якій виконав сам автор. На сцені уманського театру виступали і російські, і німецькі трупи, і артисти італійської опери з Одеси. Але найбільший успіх мали гастролі українських театральних колективів і постановка п’єс українських авторів. Великий успіх у глядачів поліетнічного міста мала трупа Марка Кропивницького (1897 р.), Панаса Саксаганського (1896 і 1907роки), Миколи Садовського (1914 р.). Наведений у статті матеріал переконливо свідчить про розвиток національного театрального мистецтва наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст., про популярність театру, який окрім культурно-мистецької розважаль-ної функції, виконував завдання національно-патріотичного виховання. Адже найбільші глядацькі аудиторії збирали такі вистави як «Мартин Боруля», «Назар Стодоля», «Невільник», «Дай серцю волю – заведе в неволю», «Житейськеморе», «Хазяїн», «Недолюдки», «Прислужники», «Наталка Полтавка», опери – «Енеїда», «Утоплена», «Катерина», «Запорожець за Дунаєм», драми – «Мазепа», «Гетьман Дорошенко». Театр був місцем популяризації української культури, мови, історії.
