Abstract:
У результаті тривалої та активної діяльності людства суттєво зростає мозаїчність та контрастність ландшафтної сфери Землі, особливо у її щільно заселених та антропогенізованих регіонах. Як результат виникають нові природно-антропогені й антропогенні межі, на основі яких розвиваються специфічні утвори – географічні екотони (геоекотони) – перехідні смуги різних типів і рангів. Процес формування нових геоекотонів швидко прогресує (В.С. Залєтаєв, 1989, 1997; Т.В. Бобра 1999, 2005, В.А. Ніколаєв 2003, 2005 та ін). Збереження такої тенденції дозволяє припустити, що природне середовище у майбутньому – це сфера панування геоекотонів. У зв’язку з цим, пізнання геоекотонів різних рівнів складності їх організації, закономірностей розвитку, особливо у процесі антропогенізації, можливість контролювати цей процес, на думку науковців В.С. Залєтаєва, В.О. Ніколаєва, Е.Г. Коломица, Б.І. Кочурова, В.С. Преобра¬женського, Ф.М. Мількова, П.Г. Шищенка, В.М. Пащенка, М.Д. Грод¬зинського, Г.І. Денисика, Т.В. Бобри, П.М. Дем’янчука та інші є актуальним і сприятиме вирішенню окремих теоретичних та багатьох прикладних завдань.
На початку ХХІ ст. основна увага приділяється пізнанню геоекотонів, що формуються на межі фації, урочищ та місцевостей, досліджені також прибережні та зональні геоекотони і майже не приділяється уваги міжзональним геоекотонам. В Україні таких чотири, серед них і міжзональний геоекотон «лісостеп-степ» чітко виражений у межах Правобережної України. Його площа 80,4 тис. км2, кількість населення близько 6 млн. осіб. Актуальність проведення досліджень у міжзональному геоекотоні «лісостеп-степ» зумовлена як необхідністю деталізації знань про нього, так і пізнання численних та різнорангових геоекотонів, що сформувалися в процесі його антропогенізації.
