Проблема духовності в українській філософії XIX – початку XX ст.

Abstract

У статті показано значущість подальшої розробки методологічних підходів до історії української філософії, котрій необхідно зробити перегляд усталених концепції і оцінок, визначити справжню роль та місце вітчизняних мислителів в історії української культури. Для цього потрібно переосмислити вихідні теоретико-методологічні та світоглядні засади історико-філософського дослідження духовної спадщини українського народу. Філософська інтерпретація духовності пов’язана із тими формами суспільної свідомості, які ототожнюються з формами організації знання. Тому протягом тривалого часу ведеться наполегливий пошук у напрямі визначення суспільної сутності духовності як складової ментальності народу. Встановлено, що наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. в українській філософії переважала філософія романтизму. Цей період характеризується актуалізацією екзистенційно-антропологічної проблематики і, зокрема, особливостей співвідношення особистості і суспільства. Обгрунтовано, що романтичні ідеї найбільше виражені у творчості М. Гоголя, П. Куліша, Т. Шевченка, М. Костомарова, П. Юркевича. Особливістю українського романтизму стає його зв'язок з філософією національної ідеї, а також і релігійне забарвлення, прагнення поєднати антропологічні, соціальні, національні ідеї з ідеями християнства. Доведено, що в українській філософії періоду романтизму переосмислюється образ людини і природи. Просвітницькому уявленню про природу як складному механізму протиставляється образ природи як одухотвореного, живого цілого. У природі вбачається джерело творчого натхнення, вона починає розглядатися крізь призму людських переживань і настроїв. У розкритті таємниць природи і людської душі віддається перевага не Журнал « Наукові інновації та передові технології» № 9(11) 2022 (Серія «Державне управління», Серія «Право», Серія «Економіка», Серія «Психологія», Серія «Педагогіка») 79 розуму, а почуттям, художній уяві, підсвідомим виявом людської душі, його мудрості і творчості. Визначено ствердження у ті часи значущості філософії як найважливішої сфери духовної культури, у якій знаходить свій вираз усвідомлення підстав людського буття, усього спектру духовних проблем людини, нації. Завдяки зусиллям вітчизняних мислителів філософія поставала не тільки необхідним компонентом освіти, але й органічною складовою культурного процесу.