Організація управління православними монастирями РПЦ у XVIII – на початку ХХ ст.

Abstract

У статті аналізується організація адміністративного управління православними монастирями РПЦ синодального періоду. Систематизовано інформацію та встановлено складові частини багатоступеневої системи управління православними монастирями РПЦ у XVIII – на початку ХХ ст. У XVIII ст. головним законодавчим органом влади щодо церкви став Святійший синод, очолюваний світською особою – обер-прокурором. З’ясовано, що православні монастирі були складовою частиною системи інститутів РПЦ. Показано взаємодію обителей з державними установами з питань державного забезпечення. Дається характеристика методів контролю єпархіальної влади за монастирем. З’ясовано, що система управління РПЦ в синодальний період будувалася на принципах поєднання світської і церковної влади. Духовна консисторія під керівництвом правлячого архієрея ставала центральною домінантою в регламентації і врегулюванні основного кола проблем, що виникали в монастирському житті. Усі православні обителі цього періоду не були однотипними. Вони розрізнялися за багатьма класифікаційними ознаками – статтю, штатами, статусом, класами, місцем розташування. Монастирі в єпархіях поділялися на три класи зі встановленням норми штатів ченців і черниць, які перебували в різному статусі. Внутрішній розпорядок монастирського життя було суворо регламентовано. Він включав у себе виконання статуту обителі та розпоряджень настоятеля.