Короткий опис(реферат):
У статті на прикладі творів представника українського сентименталізму Григорія Квітки-Основ’яненка та письменника-модерніста Миколи Хвильового аналізується специфіка використання популярного в українському літературному просторі сюжету про зваблення дівчини чоловіком-чужинцем, поведінка якого суперечить традиційному звичаєвому праву селянської спільноти. Для аналізу обрано оповідання Григорія Квітки-Основ’яненка «Сердешна Оксана» і повість «Маруся» та новели Миколи Хвильового «Життя» і «Кіт у чоботях», оскільки в обох використано як сюжетотворчий чинник мотив про дівку-бранку-покритку, що надає можливість для порівняльного аналізу художніх текстів із метою з’ясування особливостей побутування мандрівного сюжету в контексті ідейних та естетичних настанов двох різних культурно-історичних епох. У статті також з’ясовано проблему діахронії гендерних підходів до творення образу маргіналізованого суспільного архетипу дівчини-покритки від характерної для традиційного суспільства абсолютної негації до модерної амбівалентності його сприйняття. При цьому увагу акцентовано і на морально-етичних, і на естетико-стильових аспектах авторського потрактування фольклорного мотиву представниками різних культурно-історичних епох і стильових течій в українській літературі. Оповідання Григорія Квітки-Основ’яненка «Сердешна Оксана» розглянуто як яскравий зразок українського інваріанту сентименталізму з виразною спрямованістю на змалювання реалій патріархального селянського суспільства та ідеалізацію його схильності до домінування традиції, що знайшла свій подальший розвиток у характерному для української літератури наступних двох століть домінування рустикального дискурсу. Натомість новела Миколи Хвильового «Кіт у чоботях» фіксує ситуацію зламу традиції в постреволюційному суспільстві та колізію модернізму, коли «маргінальне стає центральним», що особливо увиразнюється в образі упослідженої в патріархальному суспільстві жінки, котра вчинила переступ щодо вимог законів традиційної моралі, загалом толерантним до неї ставленням в умовах української дійсності 20-х років ХХ століття. Об’єктом дослідження є характер емпатії обох авторів щодо їхніх персонажів, варійованої широким спектром почуттів: від менторського засудження, жалю і співчуття до захоплення і певної небезпідставної перестороги щодо майбутнього домінування гендерно і суспільно декласованих особистостей в умовах нестабільності моральних засад і принципів нової соціальної формації.
